субота, 29 січня 2011 р.


Твої листи завжди пахнуть зов'ялими трояндами...
Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами, ти, мій бідний, зів’ялий
квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минулу мрію. І
ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але
невідмінно, невідборонно нагадують вони мені про те, що моє серце віщує
і чому я вірити не хочу, не можу. Мій друже, любий мій друже, створений
для мене, як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя?

О,
я знала ще інше життя, повне якогось різкого, пройнятого жалем і тугою
щастя, що палило мене, і мучило, і заставляло заламувати руки і битись,
битись об землю, в дикому бажанні згинути, зникнути з сього світу, де
щастя і горе так божевільно сплелись… А потім і щастя, і горе
обірвались так раптом, як дитяче ридання, і я побачила тебе. Я бачила
тебе і раніше, але не так прозоро, а тепер я пішла до тебе всею душею,
як сплакана дитина іде в обійми того, хто її жалує. Се нічого, що ти не
обіймав мене ніколи, се нічого, що між нами не було і спогаду про
поцілунки, о, я піду до тебе з найщільніших обіймів, від найсолодших
поцілунків! Тільки з тобою я не сама, тільки з тобою я не на чужині.
Тільки ти вмієш рятувати мене від самої себе. Все, що мене томить, все,
що мене мучить, я знаю, ти здіймеш своєю тонкою тремтячою рукою, – вона
тремтить, як струна, – все, що тьмарить мені душу, ти проженеш променем
твоїх блискучих очей, – ох, у тривких до життя людей таких очей не
буває! Се очі з іншої країни…


Мій друже, мій друже, нащо твої листи так пахнуть, як зів’ялі троянди?

Немає коментарів:

Дописати коментар