З подорожньої книжки

Мрії в бурю

Лежу самотна в накритті важкому,

від холоду, чим можу, боронюся,

щоб не впивався в тіло пазурами,

і бурю слухаю…

Як тонко свище

Шнурок від лота, мов співає пісню.

Стерно рипить, мов голосом старечим

на бурю скаржиться, на трудну путь.

Машина бухає і стогне важко,

мов велетенські груди в агонії…

Вже другий день блукаємо по морю,

втеряли шлях, од берега відбились.

Ніхто не відає, куди нас кинуть

свавільні хвилі. І здається часом,

що так судилось плавати довіку,

як мореходцям проклятим в легенді.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .